Українська справа на Чернігівщині: 1941-1942
Українська справа на Чернігівщині: 1941-1942
Олександр Ясенчук
Учасники визвольної боротьби, яка розгорілась з новою силою в 40-х роках 20 ст. мали чисельних попередників, на досвід яких вони спиралися. Перш за все це герої національно-визвольної боротьби 1917-1930 років — повстанці отаманів Ангела, Галаки, старі петлюрівці, члени «Української Учнівської Спілки», повстанці Рябченка – 1930 р. [1]. Саме вони зберегли, підготували та направляли молодші покоління героїв.
З початком бойових дій та вступом на територію Чернігівщини військових загонів Німеччини, у регіоні відразу ж почалася боротьба за Українську державу. Внаслідок певної проукраїнської лінії, яка спочатку намітилась в політиці ІІІ Райху та існувала до кінця 1941 року. Почалося українське відродження, яке пізніш переросло в потужний революційний рух. Водночас можна сміливо стверджувати, що визвольна боротьба 40-х років є прямим продовженням національно-визвольних змагань 1917-1920-х років. Окрім того, на мою думку, цілком закономірним є те, що найбільшого успіху в роботі на ниві національної революції досягла ОУН (р) — з під стягу Бандери. Розбудовувалась вона на території Чернігівщини по-різному, перш за все через перехід на наш терен членів ОУН(р) з Зх. України, по-друге, поверненням додому емігрантів 20-х років, які були членами Організації, по-третє (найбільш помітним чином) залучення до ОУН(р) місцевого населення. Такі ж самі методи, але в дещо інших масштабах використовувала ОУН(м)-мельниківська. Але на шляху обох організацій, та й звичайних патріотів стояли каральні органи двох тоталітаризмів – червоного та коричневого. Даний факт може проілюструвати доля членів північної похідної групи ОУН(р), які були відправлені на Чернігівщину для розбудови націоналістичних структур.
Список членів похідної групи й місця їх нової дислокації (вирізка з документа де є повний перелік членів Північної похідної групи).
Після 20 липня 1941 року
Північна Група перехід через Житомир ч.п. Ім’я і прізвище освіта місце призн. Дата прих. Відходу завваги
11 Дудар Ярослав Студ. техн. Чернігів 19.7.
21 Мартинюк Микола Середн. Чернігів Яриня
26 Сенчук Володимир 4.к.н. Чернігів
33 Боднар Іван Вороніж Янушнів
36 Андрусечко Мирон 4.т. Чернігів
[3].
Примітки: Боднар Іван був відправлений на Вороніж, але повинен був проходити через Чернігів.
З 5-ти членів похідної групи, лише Мартинюк Микола не зміг вчасно досягти Чернігова і був змушений залишитись на Житомирщині в результаті жорстокого опору радянськими військами при обороні м. Києва [4].
Щодо долі решти, то є неперевірена інформація від нині покійного Карнабіда А. – корінного жителя м. Чернігова. Згідно з його свідченнями, одними з перших кого повісили нацистські окупанти в місті, було троє людей на грудях яких висіла табличка з написом, що вони є українськими націоналістами. Шибениця стояла на місті нинішнього пам’ятника В.І.Леніна, там були начебто художні майстерні.
Але це не завадило націоналістам широко розбудувати сітку та залучити до роботи представників різних верств населення. Згідно з даними НКВД вони не тільки створили обласний провід ОУН, але й змогли створити осередки в багатьох районах. Так, у Ріпкинському районі, де начальник районної поліції Польовик був районним провідником ОУН, серед поліцаїв проводилася робота по створенню з них збройних загонів. Аналогічна робота здійснювалась і в Любецькому районі. У січні-лютому 1942 р. німці розпочали репресії проти націоналістів, найактивнішу частину їх було розстріляно. Проте, вже у березні-квітні 1942 року бандерівці створюють у Чернігові новий підпільний обласний провід. Активну роботу у розбудові місцевої організації взяли члени київського проводу організації Остапенко та Савченко. Подібна робота проводилась і в районах .
Нацистські окупанти жорстоко переслідували українське підпілля. У травні 1942 року СД було заарештовано значну частину обласного проводу, а в серпні розгромлено Ніжинський осередок ОУН (р).
Розгромлений осередок був центром націоналістичного руху на півдні Чернігівщини, згідно з твердженням Т.Демченко та С.Бутко, член Ніжинської організації користуючись фальшивими документами на ім’я Романа Геращенка, заснував осередок ОУН(р) в Ічні. Він складався з трьох осіб на чолі з Володимиром Кметою, але довкола нього гуртувалося чимало прихильників, зокрема й артисти місцевого театру [4].
Допомагає висвітлити «псевдо» Романа Геращенка та і взагалі всю цю історію, нещодавно опубліковані краєзнавчі дослідження Балабая В.І.. Так під псевдонімом Роман Геращенко ховався «Архип Кмета— уродженець Ічні, який у 1923 р. разом з отаманом Ангелом залишив її. Був бургомістром десь на заході Україні. Приїхавши до Ічні створив осередок ОУН, привіз літературу з Ніжина. Гестапо дізналось про ОУН, але знайти не змогло. До складу ОУН входили — молоді хлопці Володимир Кмета (племінник), Віктор Омельченко, Павло Шевченко. Доля їх сумна, В. Омельченко, П. Шевченко отримали по 10 років таборів. А Володимира Кмета спіймали через декілька місяців у формі офіцера ЧА. Ревтрибунал у Києві виніс йому смертельний вирок» [5] .
Багато прізвищ уродженців Ічнянщини ми можемо знайти в оприлюднених В.Сергійчуком документах — реєстру бійців УПА захоплених в 43 році НКВД [6] .
Але повернемось до Ніжина, ще одним чільним діячем національного руху був випускник філологічного факультету Учительського інституту ім. М. Гоголя Леонід Полтава (справжнє прізвище Пархоменко). Він разом з провідником ОУН(р) на Роменщині другом «Остапом» розбудовув антифашистське підпілля та у 1941-42 роках працював у газеті «Відродження» (м. Ромни). Але гестапо зацікавилось ним і він був примушений тікати [7].
Існувало широке націоналістичне підпілля і в Холминському районі, це можуть підтвердити документи оприлюднені В. Сергійчуком. Згідно з ними переважна частина вояків УПА, дані про яких захопило НКВД походили з території Холменського району. На мою думку, це не було простою випадковістю, скоріш за все організаційна структура ОУН на території Холмщини нагадувала подібну структуру на Ріпкинщині чи Любеччині [8].
Окремого дослідження потребує вивчення діяльності загонів УПА на теренах Чернігівщини. Так у другій половині 1943 року з групи УПА-Південь командира Енея були вислані курені Негуса і Мажа для підкріплення вже діючих загонів на Сході.
Влітку 1943 року з Волині в рейд на північно-східні землі вирушила військова частина УПА під командою «Верещаки» і «Євгена». В лісах Чернігівщини діяв загін майора Тимошенка[9].
У травні 1944 року для підпільної роботи на території Сумської та Чернігівських областей була направлена група з Волині. Нещодавно один з Чернігівських журналістів встановив контакт з мабуть останнім живим учасником тієї групи, жителем Корюківського района – С. Колінченком. Протягом нетривалого часу літа 1944 року на території Ічнянщини діяла невелика група під проводом Моряка. Також восени 1944 року під керівництвом «Баті» з Рівненщини на схід вирушила група в 50 чоловік. Складалась вона з уродженців Чернігівщини та інших областей [10].
Маловивченою сторінкою залишається діяльність «Чернігівської Січі», у якій воював Григорій Жученко - «Яр Славутич». Нещодавно вдалося встановити прізвище ще одного учасника - Галина Кузьменко.
Докладне вивчення фотографій віднайдених у 1999 р. у Карпатах с. Яворів Івано-Франківської області засвідчило, що це збірка фотографій теренового відтинку (ТВ-21) —«Гуцульщина» та збройного підпілля ОУН Коломийщини 1945-1951 років. Є в архіві декілька фотографій, де зображено дівчину у військовій формі. Її впізнав Микола Міщенко з села Переяславське на Київщині. Це Галина Кузьменко з села Нова Басань Чернігівської області. Пан Микола повідомив таке. Галина Кузьменко народилась 30 липня 1922 року. В рік голодомору загинула мати і два молодші брати, згодом заарештували батька і з 1937 року його слід загубився в «архіпелазі ГУЛАГ». Галю, забрав до себе на Донбас дядько, материн брат. Саме тут вона жила поруч з родиною Міщенків, які втекли від голоду 33-го з Київщини. Галя та Микола ходили до школи в один клас, приятелювали. Коли почалася війна й німці зайняли Донбас родичі обох вирішили вертати в рідні краї. У квітні 1942 року родина розлучилася: Галя з родичами поїхала до Яготина, Міщенки до Переяслава. Зустрілися рівно через… 50 років, 1992-го у Києві, цілком випадково. Тоді й розповіла Галина, по-чоловікові Когут свою непросту долю.
Навесні 1943 року вона добровільно вступила в «Чернігівську Січ», яка з наближенням фронту пішла в рейд на Захід і влилася до лав УПА. На той час Галя вже була досвідченою кулеметницею, та командування УПА визначило їй іншу роль—пропагандиста крайового проводу. Звісно, що після відповідної підготовки (мабуть, тому її пригадують ветерани УПА як члена комісії з складання присяги новобранцями). Два роки з честю й гідністю служила Галя Кузьменко справі визвольної боротьби. Пізньої осені 1945-го її, змучену хворобою, захопили під час облави. Довго катували в Коломиї, «дали» 15 років в’язниці. Покарання відбувала на шахтах Воркути, 1957 року її звільнили. Вийшла заміж за вояка УПА Ярослава Когута, який був родом із Золочівського району Львівщини[11].
Нерозв’язаним питанням залишається діяльність загону «Проти Гітлера та Сталіна» ліквідований у березні з’єднанням Сабурова[12]. Існує також непідтверджена розповідь про діяльність цього загону в лісах поблизу с. Ленінівка Менського району. Згадує про існування цього загону й керівник СБ ОУН С. Мечник. Інформація про його існування дійшла до нього з Рокитнянського району Київської обл. Загін згідно з повідомленнями видавав себе за ОУН[13]. Цілком можливо, що це була якась провокація НКВД, які на той час використовувались у боротьбі проти націоналістів.
Активно розгорнула свою діяльність на Чернігівщині спочатку і ОУН(м), з’явилась вона скоріш за все внаслідок діяльності Буковинського куреня. Ввійшовши до Києва, командування Куреня розсилала людей до різних місцевостей Київщини, Чернігівщини та інших суміжних областей, щоб вони допомагали організувати місцеве культурне життя, все ще сподіваючись, що німці таки дозволять на формування української армії для боротьби з Москвою[14].
В Чернігові виходила газета «Українське полісся», редактором її був Ф. Піпа, він та переважна частина співробітників газети були членами ОУН(м). Газета займала українську позицію та боролась за українську справу зберігаючи тяглість поколінь – борців за Україну. Так в статті за 2 листопада зазначено, що найвищою емблемою України є золотий тризуб на блакитному полі щита, і жовто-блакитний прапор.[15]. В тому ж номері у статті за підписом Петра Олійника вказано «…На полі кривавого змагання зложили своє життя велетні наших визвольних змагань отам. Симон Петлюра, полк. Євген Коновалець… і ніколи не сходили з поля боротьби, бо тут ішло забуття і розвиток всієї української нації…»[16]. Яка любов до України але й яка наївна віра у зміни, віра у брунатного окупанта, який через декілька місяців знищить всіх цих журналістів-патріотів. Але статті, що публікувались в газеті в ті далекі часи 1941 року дивним чином перегукуються з текстами, написаними нашими сучасниками в 1991 чи 2001, та ж віра, та ж любов до України але, й таж наївність. Для прикладу приведемо нарис за 6 листопада, автором якого є Іван Чигирин. «…на високій горі, біля Десни, що зветься «Вал», спинився юнак, світло-ясними очима подивився на своє рідне українське місто… потім вступив вперед і розгорнув жовто-блакитний прапор і підніс його вгору... Та недовго майорів прапор. До нього підлетіло двоє жидів з червоними пов’язками на рукавах, схопили його і пошматували прапор. Юнак пручався, але коритись не хотів. Жид ударив його в лице. Він похитнувся, червона кров залила козакові одежу.
- Не скорюся, кляті жидюги, - вигукнув козак.
- Не скорюся, за неньку Україну вмираю, не скорюся.
Пролунав постріл і козак назавжди закрив світло-ясні очі.
Минули роки… По драбині на башту гордо йдуть два юнаки. Один несе прапор Німеччини, а другий свій жовто—блакитний. Вулиця, що зветься ім’ям нашого великого пророка Кобзаря, вщерть переповнена людьми. До прапорів іде процесія, жінки, дівчата і юнаки несуть ікони, над містом лине зворушлива, православна молитва. 23 роки не чули її, але ніхто не забув.» [17].
Чи не нагадує це нам події недавньої давнини 90-х років, коли свідомі українці разом з представниками кучмістського клану, не мов з тими «Великонімцями» ходили покладати вінки до пам’ятника Кобзарю. І у 41 і у 91 році очікували кращого лише жертви, та терор допоміг Україні знищити облудне сприйняття нацистів та кучмістів.
З «Українського полісся» ми довідуємось і про активізацію української інтелігенції, організованої фракціями ОУН(м) та ОУН(б) на ниві спільної української роботи, зокрема про відродження в області «Просвіт». «…Просвіти повинні займатися виключно культурними справами в селах та містах… Вони організовують та керують співочими, драматичними, музичними і іншими гуртками, влаштовують наукові доповіді, літературні вечори...» [18]. Одними з перших населених пунктів де відкрилася «Просвіта» стало м. Мена. Тут в районі відкрилося 3 клуби, в самій Мені організовано бібліотеку, художні гуртки. А 30 листопада навіть демонструвався фільм «Пісня про любов»[19]. Відкривалися «Просвіти» і по інших населених пунктах, наприклад 4 січня відкрито у с. Слабине[20]. Зусиллями інтелігенції після 23-літнього кривавого совєтського забуття відроджувались українські традиції. Наприклад на Різдво прихожанами українських церков було зорганізовано вертеп[21].
Але недовго тривало українське відродження. Воно було потоплено в крові гітлерівськими окупантами.
Арештовували знищували як членів фракцій ОУН(м) чи ОУН (б) так і звичайних патріотів, які легально працювали в різних установах.
Наприклад, доля члена Буковинського куреня др. Осташенка на псевдо Грім. Він був відкомандирований до Чернігова на підпільну роботу і там загинув від рук Гестапо в квітні 1942 року[22]. А на початку липня 1942 року в Чернігові було заарештовано бургомістра Ребенка, старосту району Дюбка і коменданта української поліції Тураша. Голова місцевої СД, вважав їх належними до ОУН(р)[23].
Малодослідженим залишається питання участі уродженців Чернігівщини в УПА, тобто участь в бойових діях, які відбувались на Західній Україні. Як свідчать віднайдені документи, в УПА воювала вся Україна. Зокрема й Чернігівщина, яка відома як район, центр партизанського руху під проводом Ковпака і Федорова. Спробуємо дещо розкрити це питання, з цією метою повернемося до Яворівського архіву, серед невідомих вояків визначено також — курінного «Лісового», який помер від тифу 1945 р., - це Андрій родом з Чернігівщини, був ст. лейтенантом ЧА. Варто відзначити й внесок Чернігівців у розгром військ НКВД у бою під Гурбами в квітні 1944 року — найбільшому бою УПА. Ось як описує внесок чернігівців у розгром учасник Гурбенських боїв майор Косенко «Командир довідавшись, що у Бущі є 80-100 більшовиків і танки доручив ударній групі командира Бувалого прочистити шлях. Ударна група була під командою старшого лейтенанта Кузьмича була зорганізована не так давно, але слава про неї серед наших бійців і цивільного населення розійшлась досить широко. Складалась вона із бійців Чернігівської і Сумської областей. Під оглядом військовим стояла досить високо, майже всі були учасниками совєтсько-німецької війни, старі вояки УПА.
- Друзі, за мною! — скомандував ст. лейтенант Кузьмич, і група, перейшовши міст, розстрільною почала облягати село. Почулись перші постріли, а далі серії з кулеметів. Зав’язався бій. Бій не звичайний, а вуличний, що вимагає особливого уміння. Але Кузьмич майстер до нього. І справді будинок за будинком переходить до наших рук, -ворог відступає… Але раптом посунули танки… Бійці Кузьмича накидаються на стальну потвору і закидають її гранатами…
Кузьмич командує:
- Вперед!
Ворог відступає.» [24].
Нещодавно дослідники виявили псевдоніми декількох невідомих повстанців, уродженців Чернігівщини ,які загинули під Гурбами. ПІБ Рік народження Військова функція Псевдонім Місце народження
? ? кулеметник Десна Чернігівщина
? ? повстанець Кубанець Чернігівщина
[25].
Тож як ми бачимо уродженці Чернігівщини виявляли дива хоробрості, та брали участь в боротьбі за майбутню незалежну українську державу.
1. Василь Плющ Боротьба за українську державу під совєтською владою Підпільні українські організації в Україні у 1920-1941 роках. Розгром української еліти й українського селянства. — Лондон, УВС, 1973. — С. 42, 103
3. Відновлення Української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали. —К.:УВС,2001. — С.112-113
4. Микола Мартинюк Спогади з підпілля. — Лондон: УВС, 2000. — С.7-14
4 та 10. Тамара Демченко, Сергій Бутко Український національно-визвольний рух на Чернігівщині//Чернігівщина incognita. — Чернігів, 2004. — С.123
5. Балабай В.І. На замлі Ічнянській. — Ніжин, 2004. — С.215, 221
6 та 8. Володимир Сергійчук. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. — К.: Дніпро, 1996. — С. 437-442
7. Лариса Йолкіна. Смак сонця — смак життя // Леонід Полтава. Тисяча сімсот дев’ять. — К.:УВС, 2004. — С.7
9 та 12. Г. Іванущенко. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси. — Суми: «Собор», 2001. — С.122
11. Василь Павлів Українці Наддніпрянщини в лавах УПА // www.nh.iptelecom.net.ua/485.html
13. С. Мечник. У боротьбі проти московської агентури. — Мюнхен: УВС, 1980. — С.79
14 та 22. Василь Верига. Буковинський курінь 1941 // На зов Києва. Український націоналізм у ІІ світовій війні. Збірник статей, спогадів і документів. — К., 1993. — С. 141-144
15. Наш прапор // Українське полісся. — 2 листопада. — 1941р. — С.1
16. Петро Олійник. Україна вступає на новий шлях // Українське полісся. — 2 листопада. — 1941р. — С.1
17. Іван Чигирин. Прапор піднято…//Українське полісся.—6 листопада .—1941р.—С.2-3
18. Петро Криниця. Любов до нації //Українське полісся.—23 листопада .—1941р.—С.4
19. Ф. Поліський. Братерство нашого народу//Українське полісся.—5 грудня.—1941р.—С.4
20 Томаша Г.М.. Українська просвіта //Українське полісся.—4 січня.—1942р.—С.4
21. Традиційна різдвяна зірка //Українське полісся.—11 січня .—1942р.—С.4
23. Людмила Студьонова. За Україну, за її долю // Гарт.—9 жовтня.—1992 року.
24.Майор Косенко. Бущанський прорив // Ігор Марчук, Олег Тищенко Гурби: квітень 44-го.—Рівне: Перспектива, 2002.—С.43
25. Олександр Денищук. Герої Гурбенської битви.—Рівне, 2005.—С.31--32
|
| Категорія: Історія краю | Додав: Адмін (02.07.2010)
|
| Переглядів: 1918 | Коментарі: 2
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас Гість | RSS