Зародки фашизму - 14 Січня 2011 - Персональный сайт

Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас Гість | RSS

УКРАЇНСЬКЕ ПОЛІССЯ

інформаційний сайт націоналістів чернігівщини

Неділя, 04.12.2016, 06:55
Головна » 2011 » Січень » 14 » Зародки фашизму
23:20
Зародки фашизму



Чи є місце Україні в розбудові "Нової країни"?

Петро Антип, для УП 


Джексон:А прийшовши до влади, ви відразу ліквідували парламентський уряд у Німеччині?

Геринг:Він більше не був нам потрібним.

Джексон:Після того як ви прийшли до влади, ви, для того щоб утримати владу, заборонили всі опозиційні партії?

Геринг: Ми вважали за необхідне не допускати в подальшому існування опозиції.

Джексон:Ви також проповідували теорію про те, що вам слід винищувати всіх осіб, які є опозиційно налаштованими до нацистської партії, щоб вони не змогли створити опозиційної партії?

Геринг:Оскільки опозиція в будь-якій формі серйозно перешкоджала нашій роботі, самозрозуміло, опозиційність цих осіб не могла бути терпимою.

Нюрнбергский процесс. Сборник материалов, Государственное Издательство юридической литературы, 1955, Том ІІ, страница 1155

Фашизм – це ідеологія культу сильної особистості, яка в будь яких своїх проявах протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий "новий порядок", зокрема, з метою придушення політичного противника та будь-яких форм інакодумства.

Тож, коли наші квазідемократи із ПР б'ють стільцем по голові своїх опонентів, починають розганяти опозицію й залякувати людей, їм слід було б уважно прочитати "Нюрнберзький процес", щоб зрозуміти, хто й що вони є насправді…

Аналізуючи події 2010 року в Україні й політику партії влади, мимоволі приходиш до страшного висновку:

Диктатура, до якої ми так успішно прямуємо, ефемерна "стабільність", якої ми досягаємо за рахунок простих українців, репресій опозиційних сил – майже стовідсотково має "фашистський" присмак.

Втім недолугі політики і їхні симпатики змалечку були виховані в червоному "фашистському" радянському режимі, який різниться від чорного лише тим, що чорний фашизм тебе розстріляє або спалить, а червоний вимагає працювати на себе до смерті.

Вони не вміють мислити по-іншому, і вперто продовжують вішати на демократичні поняття бирки "фашизму" або "нацизму". Яничари нашої держави вважають: якщо ти говориш в Україні українською, ти вже націоналіст. А якщо ти націоналіст, то за їхньою логікою ти вже фашист лише тому, що спілкуєшся рідною мовою.

Найбільшою ж аферою стала цілеспрямована брехня про поділ України на помаранчеву й біло-блакитну.

Адже суспільство поділяється на класи: олігархів, середній клас, клас робочих і селян. І новий Податковий кодекс просто "рубить" під корінь весь малий і середній бізнес. Він має почати працювати на олігархів, звільнивши їх від страху конкуренції й надаючи їм змогу отримувати надприбутки, сплачуючи своїм спеціалістам маленьку зарплатню.

Насправді грабувати слабких, і без того бідних громадян України задля користі "своєї держави" вважається серед наших чиновників справою великої державної важливості. За це вони отримують нагороди та славу.

Найвищим державним ідеалом для нової влади є міліція та прокуратура, які для українських громадян мають стати вищими навіть за Бога.

Регіонали виконують узяті на себе "зобов'язання" із цілеспрямованої руйнації національної української держави.

Вони руйнують усе, що має зміцнювати сили молодої української держави, зсередини держави й руками її громадян. Партія влади дискредитує й примушує працювати на себе видатних і впливових людей, інколи навіть своїх супротивників. Вона всіляко поглиблює ненависть між громадянами нашої держави.

Нові чиновники безбожно нехтують національними й релігійними традиціями України, утискають права представників і прочан УПЦ КП, усіма засобами унеможливлюють роботу національних науково-культурних і мистецьких установ. На українську культуру знову навішують ярлики "містечкової" і "другорядної" під завісою "захисту" російської мови та культури в Україні.

Постає риторичне питання:

Якщо наші провладні чиновники не переймаються культурою та історією цієї держави, то яку державу вони врешті-решт будують?!

Німецький канцлер Отто фон Бісмарк сказав свого часу золоті слова: "Воюють підручники!" А ми, українці, програємо Табачнику сучасні підручники й освіту майбутніх поколінь українців. Бо хто "виграє" підручник, той виграє "війну".

Проте найболючіша проблема України і її перманентно-хворобливого стану невизначеності полягає в самих українцях. Адже ані Янукович, ані ПР не зраджували свого виборця. Регіонали просто будують щось, назване "новою країною" поза філософією національної української держави, бо вона для них чужа.

Тому до цих людей немає жодних претензій, їх просто жаль.

А ось до представників сьогоднішньої української опозиції виникає багато запитань.

Із претензією на статус української еліти, як це часто траплялося й за часів Мазепи, і в 1918 році, через постійні сварки й непомірні амбіції – вони просто "здають" українську державність.

На жаль, у наших опозиціонерів дуже часто "бабло перемагає зло", бо своя "вишиванка" ближча до тіла, ніж Україна.

Тож сидить отакий "патріотичний" чиновник у своєму кабінеті під портретом Степана Бандери й з українським тризубом на столі та підписує папери про 30-ти відсотковий "відкат". Коли в нього запитують: "Як же так?! Ви ж патріот!" – він зніяковіло позіхає: "Що поробиш? Людина…слабка!"

Першим, хто "реанімував" Януковича, став Тарас Чорновіл. Невже ж він не розумів ідеології ПР? Отак його егоїзм і непомірні амбіції привели біло-блакитних до влади.

Другим зрадником України став екс-президент Віктор Ющенко. Своєю брехнею він завдав українській державі нищівного удару. Він не лише не виправдав сподівань українців, а ще й нахабно в цей час займався "дерибаном" країни, повністю "реанімував" і "благословив" проросійські сили на довге життя в українському політикумі.

Юлії Тимошенко можна закидати багато чого, проте вона ніколи б не стала втручатися в українську культуру чи українську освіту. А саме ці речі й становлять основу нації й державності загалом.

І такі політики, як Гриценко, Кириленко, Костенко, Матвієнко, Мартинов, Тягнибок та інші, які закликали громадян України на минулих президентських виборах голосувати проти всіх, дозволили прийти до влади антиукраїнським силам. Виявивши свою слабодухість, егоїзм, невміння правильно оцінити політичну ситуацію в країні, вони мають відповідати за нинішній розвиток подій в Україні.

Та що там українські політики!

Якщо "совість" нашої нації – українські письменники, художники, актори, музиканти, серед яких і такі високоповажні особи, як Драч, Забужко, українські артисти на чолі зі Ступкою – продаються як Іуди за копійки, зраджуючи власну країну. Невже вельмишановний пан Богдан Ступка вмирає з голоду, що "вимушений" зі своїм сином Остапом зніматися у відверто антиукраїнських фільмах?!

У Києві також не раз стикаєшся із ситуацією, коли десь на виставці чи в кафе сидять десять українських художників і розмовляють українською мовою, та, коли до них підходить один росіянин, вони одразу переходять на російську мову спілкування. А на кухнях, насупившись, ця українська "еліта" ллє гіркі сльози про те, що в неї все відбирають москалі та жиди.

Сидячи на дивані, лаючи владу, українська еліта з надією дивиться вбік Євросоюзу.

Проте жодна європейська країна чи США не допоможуть нам, крім нас самих.

Бо французи колись стверджували "Свободу, рівність та братерство" лише для французів. А не для мешканців французьких колоній, і, звісно, не для українців.

Ці факти є показовими. Вони, на жаль, руйнують усі сподівання на свідому українську політичну й культурну еліту.

Усі надії на зміни лишається покладати на простих людей. "Маленьких українців".

Вони мають взяти ситуацію у свої руки. І, якщо це треба, то виходити на Майдан ще не один раз, так як це роблять в усій Західній Європі. Тоді серед них обов'язково з'являться нові лідери, справжня патріотична еліта.

Якщо політики не виконують своїх обіцянок, то не слід чекати п'ять років, поки вони будуть при владі. Їх треба відразу міняти, вимагати перевиборів уже через півроку їхнього терміну. Звичайні українські громадяни також мають іти у владу, бо інакше їхнє місце займе крадій і нахаба, якому начхати на національні інтереси держави.

Втім, незважаючи на всі негаразди, жевріє віра в те, що український народ ніколи так легко "не здавав" свою незалежність. І що він ніколи охотою без зовнішнього тиску не прийде до диктатури. Бо за своєю природою український народ завжди був волелюбним, і цінував демократичні цінності.

Насамкінець, повертаючись до "Нюрнберзького процесу", хотілося б зробити одне зауваження.

На цьому процесі на лаві підсудних не було жодного простого солдата або простого робітника, який працював на нацистську Німеччину.

Судили – політиків, генералів, тих, хто віддавав прикази й керував країною.

Та судити треба й тих, хто дозволив їм прийти до влади. Тобто не лише Гітлера та його прибічників, а й політиків із західноєвропейських демократичних країн, зі Штатів та з Радянського Союзу.

У сучасній же Україні тим, хто сприяв приходу до влади регіоналів, і сприяє їхньому зміцненню в країні, порада: також уважно перечитати "Нюрнберзький процес".

Переглядів: 129 | Додав: Адмін | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: