Заява Проводу ОУН з приводу Майдану-2
У річницю Помаранчевої революції, яку ми відзначаємо кожного року як День Свободи, на Майдані в Києві та на багатьох міських майданах України зібралися десятки тисяч українців, великих і малих підприємців на знак відчайдушного протесту проти економічної політики влади. Перший Майдан у 2004 році повстав, нагадуємо, проти намагання чинної влади фальсифікувати результати голосування. Другий Майдан повстає нині проти тих самих учорашніх політиків, які мають непокараний «досвід» фальсифікації волевиявлення народу у 2004 році. Але цим разом іскру невдоволення політикою регіоналів та їхніх «попутників» викликав податковий тиск на найбільш активну верству суспільства – малого і середнього підприємця. Того підприємця, який восени 2004 року морально та, передусім, матеріально підтримував політичний протест «помаранчевого» електорату, який спромігся відвойовувати свій вільний вибір та особисту гідність перед зазіханнями від прибічників «біло-голубого» авторитаризму.
Нині проти тотальної влади, яка зрослася з групами найбагатших фінансово-промислових кланів, протестує економічно активна частина населення, ініціятивна і підприємницька частина, яка зазвичай виступає мотором змін, зміцнення та розвитку суспільства. Сьогодні дрібні підприємці та їхні сім’ї – це ті, хто понесе тягар відповідальності за популістські кроки влади, як попередньої, так і теперішньої. Владі вкрай необхідні зовнішні кредити, щоб закрити власні прорахунки. Громадяни – лише заручники у цій ситуації.
Податковий кодекс Азарова-Тігіпка просто посилить економічну деградацію країни, він веде неминуче до кількісного зменшення середньої верстви, до зростання еміграції економічно активної частини населення, до збільшення безробіття і посилення залежності суспільства від влади. Податкова політика влади призведе до закриття підприємств, до звуження податкової бази, зменшення динамічності та гнучкості економіки. Як наслідок, отримаємо поглиблення тінізації економіки, подорожчання товарів і послуг через зниження конкуренції на ринку, де раптом з’явиться дешева робоча сила, з чого скористаються олігархічні підприємства, які економитимуть на коштовній модернізації відсталого виробництва.
Ми, разом із більшістю економічних оглядачів та політиків-державників, вважаємо, що оптимізація бюджетних витрат повинна починатися із скорочення видатків на обслуговування державного апарату. Збільшення дохідної частини бюджету – із реального подолання корупції від найвищого до найнижчого рівнів. Лицемірним є збільшувати податкове навантаження на менш заможні прошарки у той час, як керівництво держави зловживає власним становищем та купається у розкошах, а більш сприятливі економічні умови створюються лише для великих корпорацій.
Невдоволення підприємців Податковим кодексом від Азарова-Тігіпка надалі може поширюватися на всі інші верстви суспільства із введенням ще двох кодексів – Кодексу законів про працю та Житлового кодексу. Усі ці кроки влади «регіоналів» і їхніх помічників ще раз доводять істину, яка виписана в численних документах ОУН на політичну і соціяльну тематику: для українських націоналістів національна справедливість нерозривно пов’язана з соціяльною справедливістю. Тому природно, що економічні вимоги учасників Майдану-2 в Україні з економічної сфери переростають у політичні вимоги: підприємці домагалися не тільки, щоб Президент наклав вето на Податковий кодекс – вони справедливо вимагають також відставки уряду, нових виборів до ВРУ у 2011 році та виставляють ряд інших вимог.
У підприємців на майданах України є чітка й одностайна позиція: Кодекс не підлягає коригуванню. У нього явно фіскальний характер виключно для наповнювання бюджету, а відсутні умови для розвитку економіки. Підприємці виступають за те, щоб писати Податковий кодекс із чистого листка, залучивши експертів, у тому числі міжнародних. Успіх і сила протестних акцій на численних майданах України багато в чому залежить від того, чи будуть далі підприємці в холод приїжджати з регіонів до Києва і виходити на акції, залишаючи базари. Одна перемога запевнена: підприємці відчули, що вони – сила. Під тиском Майдану-2 Янукович вніс поправки до Податкового кодексу й Верховна Рада, з порушенням процедури, швидко схвалила його.
Влада, яка постійно намагалася посіяти розбрат серед організованих підприємців, під прикриттям темряви і з допомогою неспівмірної кількості силовиків поспішно зліквідувала наметове містечко у Києві. Однак революція знизу триває, а всенародний Майдан неможливо розігнати і він збиратиметься знову і знову, як символ народної демократії. В українській політиці можуть траплятися непередбачувані речі, зокрема, коли влада керує у державі проти волі власних громадян.
Між народом і владою в Україні віддавна існує прірва, нині вона загрозливо розширилася. Подолати її вдасться лише шляхом нових виборів, але дорога до них далека і складна, головно для народу та розрізненої опозиції. Від більшості суспільства, яка відповідно не представлена в теперішніх органах влади, мають вийти ініціативи щодо оновлення політичної самоорганізації країни. Суспільство прагне бачити нові обличчя серед очільників, хоче почути реальні політичні гасла і розраховує на конкретну реалізацію необхідних реформ. До цього закликає нас також ЄС та євро-атлантичний світ, який хоче бачити в нас надійних партнерів й ефективних управлінців. Від «європеїзації» політичного та економічного життя в Україні отримають користь усі держави, а найперше – наші безпосередні сусіди.
Майдан-1 і Майдан-2 перетворилися на ефективні інструменти української демократії, які здатні в критичних моментах замінити парламент, що перетворився на популістську «говорильню» для обслуговування владних і наближених до влади олігархічних структур. Всеукраїнський Майдан стає успішно випробуваною позапарламентською площадкою для встановлення діалогу між закритою в собі владою й свідомими верствами суспільства, зокрема, в епоху інтернетівського спілкування та мережевих соціальних структур, і коли партійні структури потребують радикального ідеологічно-програмного та кадрового перезавантаження. Майдан також свідчить, наскільки парламент відчужується від народу і не розуміє своєї головної функції – служити народові як представницький і законотворчий орган. Цей досвід учить, що політикам – які у владній більшості й які в опозиції до влади – слід змінювати своє ставлення до свідомого виборця як до активного й продуктивного громадянина.
Майдан-2 показує також, що демократія змушує прислухатися і з пошаною ставитися до громадян навіть у той час, коли не відбувається виборчої кампанії. Демократія не обмежується до скриньки, в яку громадянин раз на кілька років опускає свій бюлетень. Політики – і ті, що при владі, а також і ті, хто тепер в опозиції – повинні усвідомити, що суспільний неспокій і протести громадян – це продуктивний неспокій, він стимулює до негайних дій. Зусилля і самопожертва учасників українських Майданів 1-го та 2-го слугують як добрі приклади цього політичного уроку. Той політик, який нехтує цим уроком, приречений на неминучий програш і повинен відійти з політичної сцени.
Провід ОУН (б)
|
Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас Гість | RSS