Послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета - 5 Серпня 2010 - Персональный сайт

Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас Гість | RSS

УКРАЇНСЬКЕ ПОЛІССЯ

інформаційний сайт націоналістів чернігівщини

Понеділок, 05.12.2016, 21:32
Головна » 2010 » Серпень » 5 » Послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
00:41
Послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні повнота Православної Церкви і наша країна відзначають річницю величної події – Хрещення Київської держави, Руси-України.

Сьогодні ми молитвою і богослужінням прославляємо Бога за велику милість до нашого народу, бо від язичницької темряви і тіні смертної наші предки були покликаний до світла істинної й спасительної віри. Сьогодні ми прославляємо і великого князя нашого, рівноапостольного Хрестителя Руси Володимира, який не тільки сам прийняв Православ’я, але й народ свій привів до Церкви Христової.

Згадуючи житіє святого Володимира, ми бачимо, яка вражаюча зміна сталася з ним після прийняття хрещення. У язичництві Володимир був розпусним жонолюбцем і жорстоким правителем. Після хрещення він став новою людиною: розпуста змінилася шлюбною вірністю, жорстокість – милосердям, пороки викорінилися, а чесноти розквітли. Володимир не тільки насадив у нашому народі православну віру, але й сам першим показував йому приклад життя згідно цієї віри.

Сьогодні ми святкуємо, але кожен з нас повинен усвідомити, що святкування не означає лише відвідування богослужіння чи участь у хресному ході. Саме слово «свято» нагадує нам про те, що ми повинні не тільки прославляти святих, але й самі досягати святості – як від гріха до святості прийшов рівноапостольний Володимир, як, завдяки Хрещенню Руси, до святості прийшли тисячі й тисячі наших предків.

В наш час поклоніння різьбленим бовванам і язичницьким лжебогам – велика рідкість. Але чи не є новітнім способом ідолопоклонства те поклоніння, яке людина звершує відносно самої себе? Так, це нове ідолопоклонство, в якому місце лжебогів древності посів людський егоїзм. Замість кам’яних істуканів люди поклоняються своєму розуму, мудрості, знанням, живуть для самих себе і все намагаються обернути на служіння лише собі.

Гроші, багатство, нові речі, кар’єра й життєвий успіх, різноманітні задоволення, розпуста, аморальність і вседозволеність, неправдиво найменовані «свободою», – все це новітні ідоли, яким поклоняється людство. Люди стали жити так, ніби Всесвіт з його благами й багатствами створений лише для здобуття життєвих насолод, ніби нинішнє тимчасове життя – недоторкана приватна власність людини, а не дар Божий, даний для того, щоби ми, мудро ним скориставшись, досягли життя вічного.

Згадаймо, чим вимірюється зараз успіх суспільства, країни? Двома показниками – рівнем зростання економіки та розмірами валового внутрішнього продукту. Чим вищий відсоток зростання економіки, чим більше виробляється та споживається товарів і послуг – тим країна вважається більш успішною. Але це все одно, що вірити, ніби щастя людини походить виключно від матеріального багатства. Образно кажучи, сучасне людство в переважній більшості не їсть щоби жити, а живе, щоби їсти, в той час, як апостол Павло застерігає: «Їжа для черева, і черево для їжі; але Бог знищить і те і друге» (1 Кор. 6:13).

Споживання і насолоди стали новим культом, а магазини та розважальні заклади – «храмами» цього культу. Знову людство повертається до того суспільного стану, коли головним гаслом для багатьох було: «Хліба і видовищ!»

Ми, як християни, повинні свідомо протистояти цьому новітньому ідолопоклонству, в першу чергу – в самих собі. Ми не можемо повністю відмовитися від використання благ суспільного розвитку, але ми не повинні віддавати їм свого серця, бо де скарб наш, там і серце наше (пор. Мф. 6:21). Будучи дітьми Божими, ми не повинні ставати рабами речей і задоволень, бо не можемо, за словом Спасителя, одночасно служити Богові та мамоні (пор. Мф. 6:24).

Християнин ніколи не повинен забувати, що він лише подорожній на цій землі, який прямує через тимчасове життя до життя вічного у Небесному Царстві, «бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14). Той, хто подорожує, намагається не обтяжувати себе зайвими речами. Він поспішає досягти місця, до якого прямує, намагаючись не затримуватися в дорозі. І навіть якщо він падає – намагається якнайшвидше підвестися для того, щоби продовжити свою путь.

Так і нам належить не обтяжуватися всім земним, пам’ятаючи, що воно тимчасове і скороминуче. Нам належить найперше шукати Царства Божого і правди його – а все інше Господь додасть нам по потребі (пор. Мф. 6:33). «Все мені дозволено – повторюймо з апостолом Павлом, – та не все корисне; все мені дозволено, та ніщо не повинно володіти мною» (1 Кор. 6:12).

Якщо ми так будемо діяти – то відкинемо і переможемо сучасних ідолів, як святий наш хреститель князь Володимир зробив це понад 1000 років тому. Як він полишив гріховне життя – хоча був і багатим, і могутнім володарем – так і ми, незважаючи на спокуси світу цього, повинні віддалятися від гріха та прагнути святості, яка є не особливою відзнакою для обраних, але є станом блаженного буття з Богом, до якого покликані всі.

Цього року ми знову святкуємо Хрещення Київської Руси в умовах, коли Українське Православ’я залишається розділеним. І кожному з нас – архієреям, духовенству і мирянам – належить робити все можливе для того, щоби це розділення подолати. Православна Церква в Україні повинна об’єднатися навколо свого першого Престолу – Патріаршого престолу Київського. Бо тут, у Києві, сталося Хрещення наших предків, звідси засяяло світло євангельської проповіді для навколишніх земель, у Києві преподобними отцями Печерськими було засвічено лампаду чернечого подвигу, у Києві тисячу років тому почав будуватися першопрестольний собор Святої Софії.

Ми шануємо і поважаємо братні православні народи, бажаємо жити з ними у єдності віри й молитви, щоби єдина Помісна Українська Православна Церква була Церквою-Сестрою, рівною за гідністю з Церквами Константинопольською і Московською, Грузинською, Румунською й іншими. Але ми не можемо сприйняти, коли замість єдності у Христі нам хочуть нав’язати єдність під владою іноземного ієрарха.

Нам хочуть нав’язати думку, що всяке розділення є злом. Але хіба не розділяючи Господь сотворив світ? Він відділив світло від темряви, небо від землі, сушу від вод. І людину Він сотворив, відділивши ребро від чоловіка для створення жінки. Нова сім’я з’являється через відділення дітей від батьків (див. Бут. 2:24), нова людина народжується у світ, відокремлюючись від тіла матері.

Так і Церква Христова існує, як єдність у багатоманітності. Бо кожна окрема людина – храм Духа Святого (див. 1 Кор. 3:16-17), кожна окрема родина – мала Церква (див. Еф. 5:22-32), а зібрана в ім’я Христове громада – спільнота, серед якої перебуває Сам Господь (див. Мф. 18:19-20). Кожна єпархія на чолі з єпископом – це місцева Церква, наділена повнотою благодатних дарів Святого Духа. А єпархії, які несуть своє служіння в межах однієї держави і одного народу, на підставі 34 Апостольського правила єднаються в Помісну Церкву. В свою чергу Помісні Церкви зберігають єдність Таїнств і віри, являючи собою єдине Тіло Христове, Глава якого – Сам Господь, а всі ми разом – члени цього Тіла (пор. Рим. 12:4-5). Всі ці розділення не суперечать єдності, так само як і єдність у Христі не заперечує окремого існування людини, родини, громади, єпархії, Помісної Церкви.

Апостол Павло засвідчує, що «нема вже юдея, ні язичника; ні раба, ні вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28). Так, згаданих відмінностей і поділів немає у Христі, але вони залишаються в реальності життя віку цього. Бо є чоловіки й жінки, є різні нації, різні культури та різні суспільні стани. І навіть у самому Тілі Христовому залишаються різні члени, кожен з яких виконує своє, відмінне від інших, служіння.

Тому неправдою є спроба деяких наших братів поставити знак рівності між єдністю Церкви Христової і єдністю структури певного Патріархату, а звільнення від влади закордонного ієрарха називати «відділенням від Церкви Христової».

Нам дорікають, що збирає нас разом і єднає не любов до Бога і ближніх, до рідної Церкви і українського народу, а ненависть і злоба, бажання йти «стінка на стінку». Маємо заперечити це не стільки словами, скільки самим своїм життям. Творімо добро всім, а найбільше – своїм за вірою (див. Гал. 6:10), православним братам і сестрам, не залежно від того, до якого Патріархату вони належать. Коли нас проклинають – благословляймо, коли нам чинять зло – творімо добро, коли нас ненавидять – молімось за супротивників (пор. Лк. 6:27-28). «Бо гнів людини не отворить правди Божої» (Як. 1:20), і нам належить не бути переможеними злом, а перемагати зло добром і любов’ю (див. Рим. 12:21).

Тож в єдності любові й миру будуймо Київський Патріархат – правдиву Помісну Православну Церкву нашого народу! Пам’ятаймо про те, що найголовніше – не тільки вірити в Бога і належати до Церкви, але й жити вірою та бути діяльним членом стада Христового. Як великий наш Хреститель князь Володимир відкинув ідолів та навернувся всім серцем до Бога, так і ми маємо відкидати ідолів сучасності, пам’ятаючи, що живемо в цьому світі не для досягнення задоволень, а для того, щоби шляхом несення свого хреста досягти спасіння і Царства Небесного!

Нехай Боже благословення перебуває над Україною, над Українською Церквою і над кожним з нас!

«Єдиному Премудрому Богу, Спасителю нашому через Ісуса Христа Господа нашого, слава і велич, сила і влада перед віками, нині і на всі віки. Амінь» (Іуди, 1:25).

ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Переглядів: 94 | Додав: Адмін | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: